ВАШИНГТОН, 3 лютого, 2014 р. – У нещодавно оприлюдненому звіті Світового банку «Диверсифікований розвиток: оптимальне використання природних ресурсів в Євразії» зазначається, що наявність природних ресурсів не повинна бути прокляттям, вона може бути благословенням, якщо країни, які їх мають, забезпечать належне управління прибутками від природних ресурсів, інвестуватимуть отримані доходи у накопичення фізичного й людського капіталу та вдосконалюватимуть економічні інституції.
«Досвід країн, багатих на природні ресурси, в різних частинах світу вказує на те, що диверсифікація експорту або виробництва може не бути необхідним або достатнім чинником розвитку, – вказує Лора Так, віце-президент Світового банку у регіоні Європи та Центральної Азії. – Наш новий звіт рекомендує урядам країн регіону Євразії менше турбуватися диверсифікацією експорту і виробництва, а більше замислюватись над формуванням диверсифікованих портфелів національних активів – задля забезпечення оптимального балансу між природними ресурсами, надбаним капіталом та економічними інституціями».
Згідно з оприлюдненим звітом, нині у портфелях національних активів країн Євразії велику частку становлять матеріальні активи, такі як нафта і газ, школи й лікарні, а в деяких випадках – автомобільні та залізничні дороги. Водночас, ці країни відстають від більш успішних країн за показниками забезпеченості нематеріальними активами, такими як рівень освіти, якість медичної допомоги, ефективність інституцій, призначених для управління нестійкою ресурсною рентою, надання високоякісних державних послуг і ефективне регулювання приватного підприємництва.
«Основний висновок звіту полягає у тому, що диверсифікований розвиток є результатом успішного розвитку, а не його причиною, – наголошує Ганс Тіммер, головний економіст Світового банку у регіоні Європи та Центральної Азії. – Успішні країни здійснюватимуть диверсифікацію природним шляхом, – диверсифікуючи свої активи та вдосконалюючи інституції. Вимушена диверсифікація, здійснювана, наприклад, шляхом субсидування нових галузей, у випадках, якщо вона не узгоджується з ресурсними можливостями країни, майже завжди зазнає невдачі, оскільки зазвичай призводить до економічної неефективності».
У звіті вивчається економічний розвиток у дванадцятьох країнах Євразії, з яких шість країн, а саме: Азербайджан, Казахстан, Росія, Туркменістан, Україна та Узбекистан, є багатими на природні ресурси, а решта шість – Вірменія, Білорусь, Грузія, Киргизька Республіка, Молдова та Таджикистан – ні. Упродовж останніх двох десятиліть природні ресурси відігравали провідну роль у розвитку всього регіону, оскільки країни, багаті на природні ресурси, нарощували свої достатки і ділилися ними з рештою регіону через торгівлю, міграцію, інвестиції та допомогу.
Як свідчать дані звіту, наявність багатих природних ресурсів досі добре слугувало країнам Євразії, допомагаючи підвищити рівень життя більшості з 280 мільйонів чоловік, які проживають у Євразії. З 2000 року доходи населення зросли уп’ятеро, поліпшилися також медичні та освітні послуги. Найбільш вражаючим досягненням є помітне зниження бідності у регіоні, оскільки бідність зменшилася удвічі порівняно з 1990-ми роками. Усі ці покращення збіглися з періодом високих та зростаючих цін на сировину.
«Задля вирішення проблеми високої волатильності, зумовленої нестабільними цінами на сировину, посадовцям, які визначають економічну політику Євразії, можливо, варто буде ознайомитися з досвідом інших країн, багатих на природні ресурси, як успішних, так і тих, котрі зазнали невдачі, – зазначив Івайло Ізворскі, керівник сектору Світового банку з управління економікою та зниження бідності у регіоні Європи та Центральної Азії, один із співавторів звіту. – Наш аналіз показує, що країни, багаті на природні ресурси, які найпершими підвищили якість основних послуг і регулювання приватним підприємництвом, були успішнішими у боротьбі з волатильністю та у становленні їх як країн зі стабільною економікою і високими доходами».
У звіті вказується, що підвищення ефективності економічних інститутів у всіх країнах регіону Євразії могло б посилити стабільність державних фінансів і знизити їх волатильність, поліпшити систему освіти та інфраструктуру так, щоб підвищити продуктивність робочої сили і сприяти розвитку конкуренції, що стимулюватиме створення приватних підприємств і розвиток підприємництва. Як три головні пріоритети для країн Євразії на наступне десятиліття визначено стабілізацію економіки, підвищення рівня освіти та розвиток конкуренції.
Згідно зі звітом, досягнення країнами, багатими на природні ресурси, успіхів у загальному розвиткові безпосередньо пов'язане з тим, наскільки ці країни успішні в перетворенні їхніх доходів від природних ресурсів у набутий капітал, такий як інфраструктура і здорове та освічене населення. У звіті вказується, що усім країнам регіону Євразії – як багатим, так і бідним на природні ресурси, – очевидно, варто було б вжити енергійних заходів, спрямованих на вдосконалення інфраструктури, зокрема, автомобільних і залізничних доріг, трубопроводів, енергетичних і комунікаційних мереж. Загалом, країни регіону Євразії, які не володіють природними багатствами, відстають за рівнем інфраструктури від своїх більш забезпечених сусідів, однак останніми роками перші неухильно нарощували державні інвестиції і до 2010 року змогли збільшити обсяг фізичного капіталу на душу населення майже на третину порівняно з 2005 роком. Росія і Україна – це країни, в яких інвестиції у фізичний капітал дали б найбільшу користь.
Для всіх інших країн регіону більш нагальними є інвестиції в розвиток людського капіталу, особливо в освіту. Міжнародні оцінки якості освіти показують, що за цим показником регіон Євразії значно відстає. У звіті вказується, що країни Євразії – як багаті на природні ресурси, так і з обмеженими ресурсами – могли б виграти від збільшення обсягу та підвищення ефективності державних витрат у сфері освіти.
Ще одним важливим висновком звіту є те, що інтеграція у світові ринки також є ключовим фактором успіху, оскільки вона дає змогу забезпечити процвітання незалежно від диверсифікації. У звіті порівнюються три суб-регіони: Східної Азії, Центральної Європи та Євразії, і робиться висновок, що всі вони досягли успіху завдяки інтеграції у світові ринки з використанням своїх порівняльних переваг, а саме: робочої сили у Східній Азії, капіталу у Центральній Європі та природних ресурсів у Євразії. Євразія може досягти ще значніших успіхів, якщо вона, на додаток до зміцнення вже встановлених зв’язків із Західною Європою розширюватиме свою торгівлю зі Східною Азією.
