Плани уряду запровадити обов'язкову накопичувальну пенсійну систему (так званий другий рівень) викликали багато дискусій щодо майбутнього пенсійного забезпечення в Україні. За останні чверть століття другий рівень був запроваджений у декількох сусідніх з Україною країнах. Всупереч поширеній думці, такі схеми не застраховані від політичного впливу, оскільки вони постійно змінюються та розвиваються. Тож, важливо запровадити таку систему пенсійного забезпечення, яку б можна було залишити та закріпити в конкретному економічному, соціальному та політичному контексті України.
Кожна із двох систем, як солідарна, так і накопичувальна, мають свої переваги і недоліки. Насправді вони працюють ефективніше, коли доповнюють одна одну, оскільки кожна з них піддається різним ризикам. Таким чином, ефективна реформа повинна бути зосереджена на забезпеченні синергії між двома системами.
Хоча накопичувальна система пропонується як стратегія зменшення ризиків для солідарної системи в Україні, вона водночас несе в собі важливі ризики впровадження. Щоб забезпечити більший ступінь захисту українських пенсіонерів, українському уряду варто визначити всі такі ризики та усунути їх на шляху до запровадження нової системи. З огляду на міжнародний досвід, опрацьований Світовим банком, існує п’ять ключових принципів, якими слід керуватися на етапі підготовки.
1. Потужна нормативно-правова та фідуціарна база. Це ключова передумова збереження пенсійних активів. По-перше, жодна накопичувальна система не повинна впроваджуватися без регулятора, який має достатньо ресурсів і здатний ефективно впроваджувати всі законодавчі положення. Законопроект № 5865, який нині знаходиться в Раді, запроваджує належну нормативну базу та повноваження регулятора. Цей законопроект, безумовно, має бути частиною пакету реформ. По-друге, також буде важливо встановити належне розділення активів і персоніфікованого обліку між добровільною накопичувальною системою, яка вже існує, і новою обов’язковою накопичувальною системою. І по-третє, необхідно юридично врегулювати деякі питання, що стосуються управління недержавних пенсійних фондів (особливо кінцевої фідуціарної відповідальності, управління ризиками та механізмів внутрішнього контролю), щоб ці фонди були підготовлені до своєї нової ролі та сприймалися громадськістю як ефективні та надійні примножувачі їхніх пенсійних активів.
2. Раціональне фінансування. Накопичувальна система може запроваджуватися або як додаткова програма до існуючої солідарної системи, або як замісна система. Нинішня пропозиція уряду є гібридною: стосовно пенсійних виплат вона є додатковою, але стосовно надходжень пропонується використовувати частину внесків солідарної системи для фінансування нової накопичувальної системи. Такий підхід може обмежити ефективність нової системи у фіскальному та соціальному плані, посилюючи ризик зменшення розміру пенсійних виплат у солідарній системі. Це може призвести до відсутності результату щодо покращення загального рівня майбутніх пенсійних виплат від цієї реформи. Натомість, щоб максимізувати вплив нової накопичувальної системи, вона потребує фінансування за рахунок нових внесків, без використання того самого фіскального простору, який забезпечує добробут нинішніх пенсіонерів. В ідеалі ці нові внески повинні надходити із заробітної плати працівників, з тим щоб до пенсійного рахунку була особиста причетність – характерний елемент індивідуальної відповідальності в таких програмах. Такі внески працівників можуть додатково співфінансуватися роботодавцем та/або урядом, як стимул до більших пенсійних внесків.
3. Ефективне адміністрування. Механізм грошових та інформаційних потоків у новій системі має бути ретельно розроблений та перевірений, щоб адміністративні витрати нової системи були мінімізовані. Жодна гривня не повинна бути втрачена на шляху від роботодавців до індивідуального рахунку учасника, в процесі проходження через державний механізм збору надходжень. Для цього кожна деталь процесу має бути ретельно опрацьована, а всі операційні ризики передбачені та пом’якшені. Треба зазначити, що 1% щорічної плати за адміністрування пенсійних активів протягом повного періоду трудової діяльності приблизно на 20% зменшує розмір пенсійних виплат в моментвиходу на пенсію. Тому зниження витрат є ключовим і доведено, що централізація основних адміністративних функцій є ефективною стратегією зниження витрат. Наостанок, необхідно запровадити прості положення для осіб, які вагаються з обранням фонду. Це проклало б шлях до створення фонду «за замовчуванням» зі стратегією інвестування за принципом життєвих циклів. Важливо, що підхід з поступовим розгортанням системи має допомогти мінімізувати різні операційні ризики. Отже, Україна має почати з простої структури, яка може бути зрозумілою широкому загалу, і з часом додавати до системи складніші елементи.
4. Загальна структура пенсійної системи. Нова накопичувальна програма буде лише невеликим доповненням до існуючої системи. Якщо ставка внеску буде, наприклад, 4%, працівнику знадобиться приблизно 25 років сплати внесків для того, щоб вартість накопичень на його рахунку досягла суми його річної заробітної плати у відповідному році в майбутньому. Це досить незначна сума, враховуючи, що накопичені кошти, еквівалентні річній заробітній платі, доведеться розподілити на решту життя після виходу на пенсію. Тому потрібна краща координація з солідарною системою, особливо з системою гарантій мінімального доходу.
5. Чітко визначена роль держави. Чіткі законодавчі положення про те, що уряд може, а що не може робити, спрямують систему на правильний шлях. Держава відіграє тут декілька важливих ролей: забезпечення належного регулювання та чесної конкуренції у наданні послуг; створення фонду «за замовчуванням»; надання співфінансування із загального бюджету для стимулювання участі; забезпечення базової інфраструктури обліку та стандартів обслуговування учасників; підтримка ринків фінансових інструментів для сприяння диверсифікації інвестицій; забезпечення належним чином скоординованих гарантій загального мінімального доходу при виході на пенсію за допомогою солідарної системи тощо. Таким чином, наявність чіткого плану імплементації та чітко визначених перехідних механізмів буде важливим для успіху цієї реформи.
Отже, необхідно докласти чимало зусиль, щоб майбутні пенсіонери України мали достойну пенсію, яка дозволить їм гідно жити після виходу на пенсію. Тому, навчаючись на успіхах і помилках інших країн, уряд має визначити реалістичний план-графік розбудови другого рівня – з добре скоординованою підготовчою роботою в пошуках консенсусу щодо ключових елементів системи (включаючи всі вищезазначені принципи).
Стаття опублікована агенцією новин УКРІНФОРМ 10 листопада 2021 року
