Допомагаючи дітям з інвалідністю в майбутньому працевлаштуванні

3 грудня, 2012 року, - Коли в дитини діагностують церебральний параліч – батьків накриває хвиля емоцій – розпач, горе та страх за майбутнє дитини.

Але не в цьому місті.

В Білій Церкві, в місті з населенням близько 200 тисяч та на відстані 80 кілометрів від Києва, у батьків дітей з діагнозом ДЦП з’являється надія, коли вони звертаються в центр «Шанс».

Дитячий оздоровчий центр було засновано 17 років тому Білоцерківською міською радою і товариством дітей-інвалідів та їх батьків “Аюрведа”. Центр «Шанс» - це і поліклініка, і дитячий садок, і центр професійного виховання. Використовуючи сучасні методи фізичної реабілітації та освіти, персонал центру допомагає дітям адаптуватись до складних викликів дорослого життя. В 2007-2008 роках центр «Шанс» отримав 750 тисяч гривень – приблизно 150 тисяч доларів США на той час - від Українського фонду соціальних інвестицій – державної інституції створеної за підтримки Світового банку.

Виділені кошти були інвестовані в заміну вікон, утеплення та ремонт приміщення. Незабаром, з’явились майстерні та комп’ютерний клас, де підлітки можуть отримати перші трудові навики і підготуватись психологічно до переходу на постійну роботу. Приміщення, яке раніше нагадувало радянський дитячий садочок - є сучасним реабілітаційним центром для дітей та молоді.

Щороку в центрі «Шанс» проходять реабілітацію близько 500 дітей. Старші діти отримують робочі навички та рекомендації в працевлаштуванні.

Ось приклад 24-и річної Олени Стужної, яка є випускницею центру «Шанс». Дівчина освоїла кілька професій, зараз здобуває вищу освіту за спеціальністю «соціальна робота» та працює тут же в центрі, де навчає дітей навикам роботи з персональним комп’ютером, а також допомагає оформлювати документи для закордонних поїздок та культурних обмінів. Але, навіть зараз Олені доводиться долати серйозні перешкоди, щоб мати можливості для власного розвитку.

ВИКЛИКИ ТА НАДІЯ

В Україні, як і в багатьох інших країнах, можливості для інвалідів вийти на ринок праці є дуже обмеженими. Наприклад, чимало підприємств державної та приватної форми власності беруть людей з групою інвалідності, щоб виконати вимогу закону про необхідність кожного підприємства мати в своєму штаті 4 відсотки таких працівників. Багато роботодавців цю квоту виконують формально, тобто працівнику-інваліду платять маленьку зарплатню, але просять людину сидіти вдома.

Ті, хто має групу інвалідності теж не завжди зацікавлені в повноцінній роботі, щоб не втратити пакет соціального захисту.

"В багатьох інвалідів відсутня мотивація працювати. Я піду працювати, а в мене субсидію скоротять, пенсію скоротять. Держава сама спонукає людей до того, щоб вони не працювали", - вважає Володимир Крижанівський, один із засновників центру «Шанс». У його сина теж діагностовано церебральний параліч.

Досі українське законодавство не заохочувало реабілітаційні центри для інвалідів до того, щоб люди на базі майстерень, або класів займались комерційною діяльністю. Новий закон про громадські об’єднання, який вступить в силу з 1 січня 2013 року знімає таку заборону. В результаті, у людей з особливими потребами з’являється новий шанс бути більш активними, а отже не залишатись на самоті зі своїми проблемами.

Зараз головна мета центру «Шанс» – запустити пілотний проект для масового працевлаштування.

"Наша мета – люди з інвалідністю мають бути інтегровані в звичайні колективи, де працюють здорові люді", - говорить Крижанівський. "І тоді буде змінюватися свідомість і людей з інвалідністю, і здорових людей. Вони могли б по іншому сприймали один одного. Повинна змінитися вся система для того, щоб люди з інвалідністю могли працевлаштовуватися".

_{Віктор Заблоцький}