Аналітична довідка з питань державної політики у галузі освіти: Фінансово-бюджетна сталість в процесі впровадження «Нової української школи»
Нині освіта в Україні перебуває на етапі амбітних та давно очікуваних реформ, на які покладається чимало надій щодо кардинальних змін у цьому секторі. Протягом останніх років було прийняте важливе нове законодавство – в сфері вищої освіти в 2014 році, в сфері науково-дослідницької діяльності в 2015 році, та Закон «Про освіту» в 2017 році.
Разом із бюджетною децентралізацією, започаткованою 2014 року, ці закони стали важливим зрушенням в напрямку передачі владних повноважень від центральних органів влади органам місцевої влади та розширення автономії щодо прийняття рішень місцевими органами влади та постачальниками освітніх послуг на місцях, як-от школами та університетами. До того ж, в межах цих реформ, у 2017 році для шкіл запровадили фінансування за принципом «гроші йдуть за учнем», що стимулює місцеві органи освіти використовувати ресурси ефективніше.
З метою інформування та підвищення рівня обізнаності громадян щодо необхідності запровадження змін та реформи в секторі освіти в Україні, протягом трьох років тривало обговорення на національному рівні, результатом якого стало визначення «Нової української школи». Цей процес також визначив низку проблем у загальній середній освіті, які, зокрема, мають вирішуватися в рамках реформи.
Ось деякі із ключових проблем середньої освіти: в багатьох випадках учні можуть відтворити лише уривки неструктурованих знань, якими вони не можуть скористатися у вирішенні щоденних проблем; чинні методи шкільної освіти не мотивують учнів до навчання; вчителі невдоволені через низький соціальний статус та низький рівень зарплат; та не всі жителі України мають рівний доступ до освіти через постійне недофінансування сектора.
Хоча нещодавні зміни та нове законодавство є найамбітнішою програмою реформ в системі освіти України з часу розпаду Радянського Союзу, були визначені деякі суттєві проблеми. Наприклад, Закон «Про освіту», прийнятий у 2017 році, включає зобов’язання щодо збільшення посадового окладу педагогічного працівника найнижчої кваліфікаційної категорії до чотирьох прожиткових мінімумів до 2023 року. Однак, за відсутності належного управління, таке збільшення може призвести до фінансової нестабільності у секторі освіти, що може зашкодити загальній програмі реформ.
Дана аналітична записка висвітлює певні аспекти програми реформ, які потребують більшої уваги в процесі впровадження, та пропонує кілька варіантів запровадження визначеного збільшення заробітної плати у фінансово сталий спосіб.